| Chapter 30 |
1 | ¶ А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
|
2 | Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
|
3 | Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
|
4 | рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
|
5 | Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
|
6 | так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
|
7 | ревіли вони між кущами, збирались під терням,
|
8 | сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
|
9 | А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
|
10 | Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
|
11 | бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
|
12 | По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
|
13 | Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
|
14 | немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
|
15 | ¶ Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
|
16 | А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
|
17 | Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
|
18 | З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
|
19 | Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
|
20 | Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
|
21 | Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
|
22 | На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
|
23 | Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
|
24 | Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
|
25 | Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
|
26 | Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
|
27 | Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
|
28 | ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
|
29 | Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
|
30 | моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
|
31 | І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
|